ПОЛОВИ́НЩИК, а, ч., заст.

1. спец. Той, хто має половину паю в якій-небудь справі або володіє яким-небудь майном із кимсь удвох.

2. Той, хто обробляє землю з половини. Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав; а хто не мав — приставав за половинщика до того, в кого було поля багато (Мирний, IV, 1955, 240); — На твоєму полі будяки, як гай, шумітимуть, а у твого половинщика жито таке заввишки, як людина, колоситиметься (Бурл., О. Вересай, 1959, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 89.