ПОЛКО́ВНИЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що полко́вницький.-Дезертир? — чує Тиміш строгий полковничий голос (Довж., I, 1958, 42); Він [сотник Кичатий] мріє про полковничу булаву, про дальше збагачення (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 115); Полковничі діти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 87.

Полковничий, а, е.

1) = Полковницький. Він протопче стежку через полковничий садок. Шевч. 296.

2) = Полковник.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 285.