ПОЛИША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОЛИШИ́ТИСЯ, лишу́ся, ли́шишся, док., розм.
1. Продовжувати своє перебування де-небудь, не покидати якогось місця; залишатися (у 1 знач.). Ми полишилися на місці.
2. тільки 3 ос. Зберігатися, продовжувати існувати, бути; не зникати; залишатися (у 3 знач.). Ще й тепер серединою дебри полишалися тут і там маленькі ямки (Март., Тв., 1954, 245); З мурів оборони полишилися обривки тільки (У. Кравч., Вибр., 1958, 301); // Бути в наявності (після використання частини чого-небудь). З одержаних грошей полишилась заледве дрібна частиночка (Фр., VI, 1951, 237); // кому. Діставатися кому-, чому-небудь після когось. Відтак просив гостя сідати на липовій лавці, що тяглася попід цілою стіною від одного кута до другого, — про неї він говорив, що полишалася йому в спадщині ще по дідові (Коб., II, 1956, 46).
3. Не переставати бути у якомусь стані, продовжувати бути яким-, ким-, чим-небудь; залишатися (у 2 знач.). Скоро, мітко жну та ще співаю, першою колись була я, — нині полишаюсь… (У. Кравч., Вибр., 1958, 127).
4. Опинятися позаду кого-, чого-небудь, що рухається вперед. Що йому діяти? Скільки вже неба за ним полишилось, Скільки іще перед ним… (Зеров, Вибр., 1966, 317).
5. тільки недок. Пас. до полиша́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 71.