ПОЛИ́ВА, и, ж.

1. Особливий склоподібний сплав, яким покривають керамічні вироби. Українські майстри активно впроваджували у виробництво білі емалі, керамічні фарби та кольорові поливи (Нар. тв. та етн., 3, 1968, 81); На возі злегенька поторохкують червонобокі, в поливі миски, на днищах яких спочивають соняшники, квіти і сонце (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 108); * Образно. Вимиває вітерець поливу на небі, розхукує біле хмариння (Тют., Вир, 1964, 376).

2. діал. Посуд (полив’яний, глазурований). Повіз поливу аж у Чорноморію на продаж (Сл. Гр.); Не встигла господиня поставити на стіл чумацьку поливу, як бусол занурює дзьоба в миску, вихоплює шматок потруху, проворно відбігає подалі від людей (Стельмах, І, 1962, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 65.

Полива, ви, ж.

1) Глазурь, мурава. Шух. І. 262, 264.

2) Глазированная, муравленная посуда. Повіз поливу аж у Чорноморію на продаж.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 282.

поли́ва —

1) особливий склопо­дібний сплав, яким здавна покри­вають керамічні вироби; в І. Кот­ляревського: «Тут їли різнії по­трави і все з полив’яних мисок»;

2) традиційний посуд (полив’я­ний, глазурований).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 465.