ПОЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Згинаючи або б’ючи з силою, розділити щось на частини або відділити частини чого-небудь. Ухопив [писар] тую хворостину, поламав, потрощив її на шматочки (Кв.-Осн., II, 1956, 163); Щоб чим Грицькові дозолити,.. то кийок мережаний поламає [Василь], то пужално цяцьковане закине, то м’яч украде (Мирний, IV, 1955, 21); Хлопчику мій — вояко! Знищити деревце — Це не геройство ніяке.. Роки ростили люди, Ти ж поламав за мить… (Нех., Ми живемо.., 1960, 117); // Зруйнувати, ліквідувати що-небудь. Старі ворота поламав Чіпка, а приробив дощані (Мирний, II, 1954, 258); Нашу хату давно поламали (Сос., І, 1957, 244); // Порушити частково або повністю цілість кістки, кісток; покалічити. Не чули, що й забилися, хоч гупнувся кожен здорово. Але були цілі, нічого не поламали собі (Гр., II, 1963, 295); Мишка забрала швидка допомога. Хлопчик поламав ногу (Ткач, Арена, 1960, 170).
Бода́й тобі́ ру́ки і но́ги полама́ло! безос. — уживається як лайка. — Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! (Довж., Зач. Десна, 1957, 465).
2. Виламати все або багато чогось. Чи я в лузі не калина була, Чи я в лузі не червона була? Взяли ж мене поламали І в пучечки пов’язали — Така доля моя! (Укр.. лір. пісні, 1958, 370).
3. розм. Ламаючи, зробити непридатним для використання; зіпсувати, пошкодити. — Ой, паничу, помаленьку злазьте, бо воза поламаєте! — сказав погонич (Н.-Лев., III, 1956, 14); —Уроків я й по музиці не люблю, я поламав скрипку, і мене вигнали з музгуртка (Ів., Вел. очі, 1956, 36); // безос. Я бій з фашистами веду — уклав я їх немало, але осколком — на біду — гвинтівку поламало (Гонч., Вибр., 1959, 148).
4. Ламати якийсь час. — А я поки що за Любу поламаю кукурудзу, бо ламатиме вона тут до ранку, а норми не виконає!.. (Автом., Щастя.., 1959, 90).
5. перен. Порушити порядок розташування. Задні натиснули на передніх. Поламали ряди (Кач., II, 1958, 425).
6. перен. Рішуче відкинути, зруйнувати, знищити що-небудь традиційне, звичне, усталене і т. ін. Чухрай рішуче поламав традицію: все його «Чисте небо» [кінофільм] побудоване майже виключно на крупному плані (Мист., 5, 1962, 9); * Образно. Ми поламали кайдани століть, Гніту розбили твердині, Та Переяславська Рада стоїть В пам’яті й нині (Рильський, III, 1961, 174); // Частково або повністю ліквідувати що-небудь властиве, притаманне і т. ін. комусь. Поламати волю; // Відмовитися від раніше прийнятого, зрадити чому-небудь. — Мені здається, що я стану або другою зовсім людиною, або поламаю віру… (Н.-Лев., І, 1956, 142): // Не дотриматися чогось обіцяного, порушити його. — А як же з ними [товаришами] розв’язатись?.. присягу поламати? Од такої думки знову обхопить його [Чіпку] сум (Мирний, II, 1954, 237); — Кажуть, що вже пообіцяв він видати свою дочку Інгігерду за норвезького короля Олафа Товстого. Але хай поламає своє слово, раз до нього засилає послів руський князь (Загреб., Диво, 1968, 237).
$ Зу́би полама́ти див. зуб; Полама́ти кістки́ (ре́бра) кому-сильно побити когось. [Огнєв:] Ого, ти не дивися, що худенький і в окулярах, кістки може поламати [Орлик] будь-кому (Корн., II, 1955, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 59.