Про УКРЛІТ.ORG

покійний

ПОКІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який помер, померлий. Від матері покійної се чула: Як виростеш, то будеш вільна, доню (Л. Укр., І, 1951, 106); [Шумейко:] Ми з твоїм покійним дідом Андрієм товаришували колись років з тридцять (Мик., І, 1957, 464); // у знач. ім. покі́йний, ного, ч.; покі́йна, ної, ж. Померла людина; небіжчик, небіжчиця. Трохи не опівночі знарядили покійну й положили на столі (Мирний, III, 1954, 119); Ухвалила громада наша прийняти уділ у тому похороні депутацією й вінком на могилу покійного (Коцюб., І, 1955, 166).

2. рідко. Спокійний. Зовсім вона себе чує і покійною, і щасливою (Мирний, III, 1954, 223); І спів пташок, і зелень сада: Життя покійне та легке… (Граб., І, 1959, 222); // Зручний (про предмети).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 24.

вгору