ПО́КУТТЯ, я, с. В українській селянській хаті — куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього. [Тиміш:] Милості просимо в господу… Дуже, дуже раді, що завітали. Сідайте на покуття (Кроп., IV, 1949, 244); На покутті посадили найдорожчого гостя— сивого інженера, який приїхав останнім (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.

Покуття, покутя, тя, с.

1) Красный уголъ. Рудч. Ск. II. 27. Закопав під покуттям. Мнж. 59. Посажу батька та на покутті. Чуб. V. 699. Узвар на базар, а кутя на покутє. Ном. № 343.

2) Покутє. Страна при Прутѣ, Черемушѣ до Днѣстра какъ сѣверной границы. Kolb. I. 3, 17, 339.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 280.

поку́ттядив. по́куть.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 463.