ПОКУ́ТНИЙ, а, е. Стос. до покути. [Д. Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, Серед людей чужих або й ворожих (Л. Укр., III, 1952, 396); // Пройнятий каяттям. Гапка, виливши на Цвяхову голову повний .. ківш проклять.., впала в дуже покутний настрій (Фр., VII, 1951, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.