Про УКРЛІТ.ORG

покуняти

ПОКУНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм. Куняти якийсь час. Понапували вівці .. Стирлували їх в холодку під вербами. Дід чабан і сам приліг покуняти (Головко, II, 1957, 245); Час пізній, ніч коротка, то треба ж хоч трохи покуняти (Чаб., Балкан. весна, 1960, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 55.

вгору