ПОКУМЕ́КАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Розібратися в чому-небудь. А з другого боку ж — і злидні насідають.. От тут тобі й покумекай (Вишня, І, 1956, 113).

2. Міркувати, думати якийсь час. — Чого ж ти сваришся, голубе? Сідай, кажу, покумекаємо… (Минко, Вибр., 1952, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 55.