ПОКРІПИ́ТИ ¹, плю́, пи́ш; мн. покріпля́ть; док., розм. Те саме, що покріпи́тися ¹. — Покріплю ще, потерплю трохи, — не вгамується — покину! — .. сказала Мар’я (Мирний, III, 1954, 73).

ПОКРІПИ́ТИ² див. покрі́плювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 51.

Покріпити, ся. См. Покріпляти, ся.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 278.