ПОКРІ́ВЛЯ, і, ж.
1. Те, чим покривається верхня частина будівлі. Колись зелена залізна покрівля злущилася (Мирний, IV, 1955, 16); З бляшаної покрівлі стікали каплі в дубовий дзбан (Тют., Вир, 1964, 104); Уперлися в небо готичні шпилі, Рожеві дахи, черепичні покрівлі… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 294); * Образно. Його ведуть у промерзлий чистий світанок, який легкою синьою покрівлею накриває засніжений полумисок долини (Стельмах, І, 1962, 170); // Те саме, що дах 1. Ряди небілених хат з пласкими земляними покрівлями стояли один над другим так, що покрівля одного дому служила подвір’ям для другого (Коцюб., І, 1955, 290); Праворуч занурювалася в небо гостроверха вежа ратуші і похмура чотиригранчаста дзвіниця костьолу Святої Діви з двосхилою покрівлею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5); Відгодівельні площадки мають піднавіс з односхилою покрівлею (Свинар., 1956, 314).
2. перен. Приміщення, пристосоване, признач. для життя людей; житло.
◊ Жи́ти під одніє́ю покрі́влею — жити в одній хаті. — Я з нею зроду-звіку не буду жити під однією покрівлею, — кричала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 359).
3. рідко. Верхній шар, що покриває щось; покрив. Товстою покрівлею прикрило курево [куриво] його празникову одежу (Мирний, І, 1954, 282); Напровесні ще крижана покрівля сковує води й землю, а попід снігом уже риються дрібнесенькі струмочки та роблять потай свою роботу до недалекого сонячного воскресіння (Дн. Чайка, Тв., 1960, 124); // Те, що прикриває собою що-небудь; прикриття. По обидва боки дороги виструнчились могучі клени, сосни, старі берези, утворюючи таку густу покрівлю, що навіть сонце не може пробитися крізь неї (Шиян, Партиз. край, 1946, 135).
4. гірн. Верхній, похилий бік жили (див. жи́ла1 3). Проблема гірського тиску і управління покрівлею є однією з найдавніших у гірничій справі, що здавна привертала до себе увагу вчених усіх країн (Вісник АН, 12, 1957, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 50.