ПОКРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покро́їти. * Образно. Молодий, красивий Іван, голубоокий, добре покроєний та міцно збитий, нічого не відповідає на запитання (Ю. Янов., IV, 1959, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 52.