ПОКРИВА́ЛО, а, с.
1. Шматок тканини, яким покривають кого-, що-небудь. Черниця повела бабів за колони, зняла з однієї срібної домовини з мощами червоне покривало (Н.-Лев., II, 1956, 333); Спала жінка навзнак, покрита рядном, і по колінах у неї, на покривалі, блукав місячний промінь (Коцюб., II, 1955, 303); Скинула Тамара покривало з початої роботи на станку (Тич., II, 1957, 296); * Образно. Як тихо ніч чудове покривало Розкинула над сонною землею! (Сам., І, 1958, 81); * У порівн. Наче величезне біле покривало, простяглася північна пустиня — тундра (Трубл., Вовки.., 1936, 37); // Легке накриття (пікейне, шовкове, в’язане і т. ін.), яким звичайно покривають постіль удень. Вони самі стелять собі ліжечка, покриті ясно-зеленими шовковими покривалами (Вільде, Пов. і опов., 1949, 255); Ліжко стояло незаймане, застелене коштовним покривалом (Шиян, Гроза.., 1956, 205); // Легкий жіночий одяг у вигляді накидки, що покриває голову і плечі. Королівна йде поволі у буденних чорних шатах, без серпанка й покривала, з непокритою косою (Л. Укр., І, 1951, 436).
2. Те, що укриває собою, ховає під собою що-небудь. Озеро.. блищало між крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману (Н.-Лев., II, 1956, 225); Лісникова хата сірою плямою виступала з-за суцільного покривала снігопаду (Донч., Вибр., 1948, 251).
◊ Під покрива́лом чого — маскуючи чимсь що-небудь, використовуючи щось як прикриття, як захист і т. ін. О! Господи! отакий чоловік, мій зять! Під покривалом віри хова всі свої безсовісні діла (Мирний, V, 1955, 327); Геть брехню під покривалом прав! (Рильський, Сад.., 1955, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 44.