ПОКРЕКТА́ТИ, крекчу́, кре́кчеш, док. Кректати якийсь час. Циган дмухнув [випив] разом з кварту, покректав, закусив та так повеселів, що аж підскочив (П. Куліш, Вибр., 1969, 201); Хома Петрович подивився на Альошу, покректав, запалив свою люльку (Мик., II, 1957, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 43.