ПОКОЇ́ВКА, и, ж. Служниця, яка прибирає кімнати та виконує деякі інші хатні роботи, крім готування їжі. Сніг мете степами, Вітер порохами, Покоївка в хаті робить те Щіткою своєю (Фр., XI, 1952, 272); За Юзею йшла покоївка з кошиком, повним стрічок (Л. Укр., III, 1952, 674); Люба почервоніла: було неприємно, що мати знову гримає на покоївку чи куховарку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 34.