ПОКО́ШЛАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поко́шлати; // у знач. прикм. Уважно дивився [Потап], як кобила крутила покошланим задом, на якому осідав уже іней (Коцюб., II, 1955, 278); Ярослав засоромлено підводився, поправляв свою покошлану бороду (Загреб., Диво, 1968, 649).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 41.