ПОКОТЬО́ЛО, а, с. Дерев’яна дитяча іграшка, що має форму обруча. Тільки-но Серпень повернув за ріг, у бічну вуличку, як йому назустріч викотилось туге покотьоло (Мушк., День.., 1967, 118); * У порівн. Сонце блискучим покотьолом котиться до спокою (Мирний, IV, 1955, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 41.