ПОКОСИ́ТИСЯ¹, ошу́ся, о́сишся, док., розм. Те саме, що покоси́ти¹ 1, 2.

ПОКОСИ́ТИСЯ², ошу́ся, о́сишся, док.

1. Ставати косим (у 2, 3 знач.). Вікна покосились, двері понижчали й трохи ввійшли в землю (Н.-Лев., II, 1956, 256); * У порівн. Після другої [чарки] лице Василеве помуріло [побуріло], очі наче покосилися (Мирний, IV, 1955, 131).

2. на кого-що. Подивитися збоку, скоса. Підпарубок спаленів і мовчки покосився на Докію (Стельмах, II, 1962, 392); Проковтне [Данько] хліб і знову відкусить, і знову покоситься на шматок, чи багато зосталось (Гончар, Таврія, 1952, 74); // чим. Подивитися неприязно, вороже. Он скільки списав [Ордін-Нащокін] паперу. Недобре покосився боярин оком на стіл, завалений сувоями пергаментних списків (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 39.

Покоситися, шуся, сишся, гл. Покосить нѣсколько. Одужаю, — прийду покоситись. Мнж. 147.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 275.