ПОКОРИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто покорив або покоряє кого-, що-небудь. Тоді Василь Береза втішався почуттям власної зверхності над Терезкою. І скільки лиха спричинила йому та насолода покорителя! (Томч., Готель.., 1960, 313); Усе прогресивне людство разом з нами.. славить нашу Вітчизну, яка зростила відважних покорителів міжзоряних далей (Рад. Укр., 18.VI 1963, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 38.