ПОКОПИ́ТИ, коплю́, ко́пиш; мн. поко́плять; док., перех. і без додатка. Скласти в копиці, копи. Вже покосили Та вже й покопили Золотеє жито (Манж., Тв., 1955, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 37.

Покопити, плю, пиш, гл. Собрать, сложить въ копи. Г. Барв. 146. Покосили, погребли, а покопити — ні. Мнж. 166. Ми своєму пану ізробили славу: ой ми сіно покопти, вечеряти заробили. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 274.