ПОКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Скопати все або багато чого-небудь. Жінки покопали огороди, пообсівались люди яриною… (Кв.-Осн., II, 1956, 123).

2. Викопати багато заглиблень, ям, колодязів і т. ін. Ой, покопали ями Та глибокії під нами… Ой, попадайте в ями, Воріженьки, самі! (Укр.. лір. пісні, 1958, 336); — Ми тутечки, — кажуть, — і обгніздились, і колодязі покопали, і обсіялись (Стор., І, 1957, 229).

3. Викопати з землі все або багато чого-небудь. Стара у вічній темноті Давно для себе покопала Цілющі трави на путі (Воронько, Народж. легенди, 1954, 26).

4. Копати (у 1-3 знач.) якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 37.

Покопати, па́ю, єш, гл.

1) Изрыть, ископать.

2) Перекопать (во множествѣ). Не можна мені з нею бувати і з нею розмовляти, бо лихії воріженьки покопали доріженьки. Чуб. V. 24.

3) Накопать, выкопать (во множествѣ). Сусідки близькії — то он вороги самі — покопали ями попід ким, під нами. Чуб. V. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 274.