Про УКРЛІТ.ORG

поколіти

ПОКОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.

1. Здохнути, пропасти (про всіх або багатьох тварин). Як напилися вони [індичата] тієї роси, то до обіду трохи не всі поколіли (Мирний, IV, 1955, 337); // вульг. Померти, загинути (про всіх або багатьох людей). Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс. Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли, Щоб не оставсь ні чоловік (Котл., І, 1952, 83).

2. Те саме, що покля́кнути 1. Розтрусилася я й отерпла та поколіла од холоду, доки приставилася [дісталася] до Звиногородки (Крим., Вибр., 1965, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 35.

вгору