ПОКОЛО́ШКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Док. до коло́шкати 1, 2. — Та не гомони, дядьку: усю рибу поколошкав (Морд., І, 1958, 57); —Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо (Вишня, II, 1956, 124); Вистрілив [Денис] для страху, щоб поколошкати дівчат (Тют., Вир, 1960, 19).

2. рідко. Те саме, що покошла́тити.

3. Пошкодити, побити (рослини). Град поколошкав трошки хліб (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 36.

Поколошкати, каю, єш, гл.

1) Всклокочить, взъерошить (волосы). О градѣ: побить, свалить стебли растеній. Гряд поколошкав трошки хліб. Харьк.

2) Встревожить, испугать. Та не гомони, дядьку: ут рибу поколошкав. Морд. Оп. 33. Москаль убіг у хату, з печі її стяг, дітей поколошкав. Г. Барв. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 274.