ПОКОЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Змусити коливатися.

2. неперех., перен., розм. Док. до колива́ти 2. Федір, п’яний, у своєму пишному уборі, поколивав через двір (Мирний, IV, 1955, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 34.

Поколивати, ва́ю, єш, гл. = Поколихати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 274.