ПОКО́ЛЕНИЙ 1 ПОКО́ЛОТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поколо́ти1.
2. у знач. прикм. Який поколовся, потріскався. Мотря дивилась на поколені, пооббивані жовті стіни (Коцюб., І, 1955, 47).
3. у знач. прикм. Розсічений, розбитий на частини. Поколений (поколотий) цукор.
ПОКО́ЛЕНИЙ2, ПОКО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поколо́ти2. Босі ноги у хлопчика поколоті, штанці полатані (Вас., Вибр., 1944, 118); Косарі.. натруджені долоні показували, порепані й стернею поколені ноги виставляли (Юхвід, Оля, 1959, 75); Дивлюсь, і серце бистреє і мліє, і тремтить… багнетами поколота старшина вся лежить (Сос., І, 1957, 122); // поко́лото, безос. присудк. сл. Зчинився ревний бій… Всі думали: пропав з Поцієм і Матвій. Аж ні: ні першого, ні другого не вбито, Хоча поколото обох, неначе сито (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 34.