ПОКО́ВТУВАТИ, ую, уєш, недок., діал. Постукувати. Сидів на ослоні згорблений майстер, поковтував бардою (Черемш., Тв., 1960, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 8. — С. 34.
Поковтувати, тую, єш, гл. сов. в. поковтати, таю, єш. Постукивать, ударять, постучать. Їде турок з весіленьком, приїжжає в подвіренько, поковтує в гранаточку: вийди, вийди, Романоньку. АД. І. 300. Поковтала пальцем у браму. Драг. 325.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 273.