ПОКЛЯ́КНУТИ ¹, ну, неш; мин. ч. покля́к, ла, ло і покля́кнув, нула, нуло; док. Втратити від холоду гнучкість, рухливість, чутливість (звичайно про руки, ноги, пальці); задубіти. — Самі вже, будь ласка, скрутіть [цигарочку], а то в мене чогось руки поклякли (Вас., І, 1959, 145); Ноги ще дужче обважніли, поклякли, ладні кожної хвилини зламатися в колінах і одмовитися слугувати надалі (Епік, Тв., 1958, 432).

ПОКЛЯ́КНУТИ², ну, неш; мин. ч. покля́к, ла, ло і покля́кнув, нула, ло; док. Схилитися, пригнутися (про рослини). Не тільки жито — й пшениця поспіла, а ячмінь аж покляк (Мирний, IV, 1955, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 33.

Поклякнути, кну, неш, гл. Склониться, нагнуться. Колос позолотів, набубнявів, покляк. Г. Барв. 147. Отті прямії тоски зовсім пустісінькі, ростуть на ші даром; котрі ж поклякнули, то божа благодать: їх гне зерно, вони нас мусять годувать. Греб. 363.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 273.