ПОКЛОПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, док.
1. Клопотатися (у 1 знач.) якийсь час. — Робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись (Вовчок, І, 1955, 22); І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини (Мирний, II, 1954, 252).
2. про кого-що, за кого-що, а також із спол. щоб. Виявити турботу, подбати про кого-, що-небудь. — За мене, мамо, не клопочіться. Я сама за себе поклопочусь, — сказала Онися (Н.-Лев., III, 1956, 65); Вони не поклопочуться за те, щоб усім було добре… Всяк за себе (Мирний, І, 1949, 378); — Я піду зразу в економію, — мовив Данило, — а ти вже поклопочися про Пріську (Л. Янов., І, 1959, 182); // за кого-що, перед ким, а також із спол. щоб. Попросити за кого-небудь, домогтися влаштування якоїсь справи. Добрі люди.. поклопоталися за бідну сироту, щоб узято її до сирітського дому (Гр., І, 1963, 431); Пообіцяла [Ліда] поклопотатися перед директором, щоб він узяв Ганну помічницею їй, Ліді, в лимонарій (Коз., Сальвія, 1959, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 32.