ПОКЛИ́КАЧ, а, ч., іст. Особа, що привселюдно оголошувала що-небудь, сповіщала про щось. Процес християн.. відбувається на дальшому кінці арени (за сценою), про нього сповіщає голос покликача судового (Л. Укр., II, 1951, 510); — Не розходьтеся! Не розходьтеся! — вигукували султанські покликачі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 31.