ПОКЛИ́КАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до покли́кати. Прийшов покликаний брат Агапіт (Фр., XIII, 1954, 299); І от, покликаний до бою, я взяв тоді в солдатську путь лише саму військову зброю (Уп., Вірші.., 1957, 81); В Нетесі він пізнав самого себе — невмілого, але покликаного на гарячу, велику справу (Рудь, Гомін.., 1959, 151); // покли́кано, безос. присудк. сл. Негайно було покликано Бабариху (Донч., VI, 1957, 32); Незабаром покликано було гостей до вечері (Л. Укр., III, 1952, 503); Панас позивав. Усіх трьох братів покликано на суд (Гр., II, 1963, 385); Мене покликано сюди на консіліум до хворих (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 128).

2. у знач. прикм. Який має, відчуває покликання до чого-небудь; здатний на щось. Я почуваю, що я покликаний до якоїсь ширшої й вищої діяльності (Н.-Лев., V, 1966, 126); Я побачив перед собою людину, покликану для діл сміливих і небезпечних (Сміл., Сад, 1952, 76).

3. у знач. прикм. Признач. або обраний для певної мети, що-небудь зробити, виконати і т. ін. Пушкін був покликаний бути першим поетом-художником Русі, дати їй поезію як мистецтво, як художність, а не тільки як прекрасну мову почуття (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 223); Двадцятий вік породив державу, яка покликана повернути людство на його природний шлях — до тісної співдружби (Руд., Остання шабля, 1959, 542); Мистецтва покликані виражати почуття епохи, і тому кожному з них потрібна своя поезія (Довж., III, 1960,108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 30.