ПОКВА́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПОКВА́ПИТИ, плю, пиш; мн. поква́плять; док., перех. Спонукати когось до швидкого виконання чого-небудь, до прискорення якої-небудь дії. — Чого ж замовк? — покваплював єпископ. — Панну Кармелу збираються вкрасти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 255); — Понесу сніданок нашим заступникам, а то вони натрудились… — Неси швидше, мамо, — поквапила її Орися (Стар., Облога.., 1961, 47); До лабораторій він забігав лише для того, щоб поквапити Лару (Шовк., Інженери, 1956, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 19.