Про УКРЛІТ.ORG

поквапитися

ПОКВА́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. поква́пляться; док.

1. Поспішити зробити що-небудь. [Предслава:] Пустіть мене! Убійці [убивці]! Розбишаки! Чи вже поквапились? Чи вже зробили Своє прокляте діло? (Фр., IX, 1952, 295); Тамара.. поквапилася відповісти (Хижняк, Тамара, 1959, 49); // Поспішити зробити що-небудь передчасно. Вересень заповідається теплий і сухий.. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля. Хто поквапився і, боячись приморозків, позривав зелені помідори, тепер може каятись (Вільде, Сестри.., 1958, 335).

2. Швидко попрямувати, попростувати куди-небудь. Горпина підбігцем і приспівуючи поквапилася додому (Фр., І, 1955, 63); Застебнувся [Уотсон] і поквапився до зупинки таксі на Бессарабці (Хижняк, Килимок, 1961, 78).

3. на кого — що. Поласитися на когось, щось, спокуситися ким-, чим-небудь. Живі сюди [у пекло] примандровали, Бач, гиряві, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над шиєю стоять (Котл., І, 1952, 132); [Xимка:] Що до якого часу дурна я була, поквапилася на великі обіцянки і согрішила перед богом, — то правда тому (Мирний, V, 1955, 249); [Денис:] Думаєш, що коли б ми не важились на придане, то Конон поквапився б на тебе? (Кроп., II, 1958, 461).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 18.

вгору