ПОЙНЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пойня́ти ¹ 1-3. Час від часу він одриває очі від води й зачаровано дивиться на пойняті густими лісами береги могутньої ріки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 4); Обличчя майора пойняте жовтизною (Гончар, Тронка, 1963, 158); Юхим озирнувся на широкий луг зелений, на.. тінню пойняті дубові кущі (Ле, Вибр., 1939, 5); І все те — і штормуюче море, і голубіюче небо, і далекі, ледь окреслені хмари — пойняте легеньким серпанком рухливого туману (Збан., Сеспель, 1961, 28); Пойнятий містичним жахом, Ярема став обтрушуватися від сяйва, квапився в своїй безглуздій роботі (Загреб., Шепіт, 1966, 349); Пойняті думками, запорожці їхали мовчки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 53); В запалих, пойнятих мукою очах промайнула іскорка радості (Жур., Звич. турботи, 1960, 180); // пойня́то, безос. присудк. сл. До кімнати увійшла господарка. Її обличчя було пойнято якимсь жахом (Досв., Вибр., 1959, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 8.