ПОЗІХА́ННЯ, я, с. Дія за знач. позіха́ти 1, 2, 4 і звуки, утворювані цією дією. Розмова її часто переривалась позіханням (Л. Укр., III, 1952, 618); Від позіхання аж роти людей боліли (Март., Тв., 1954, 424); * Образно. Чахкаючі удари мінометів.. губилися в важкому позіханні фортечних гармат-велетнів (Гончар, III, 1959, 415).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 817.

позіха́ння— мимовільне широке конвульсивне відкривання рота з затриманням віддиху (внаслідок бажання спати, з утоми, з нудьги, голоду); позіхаючи, хрестили рот, щоб не допустити нечистого: «Роз­зяв рот, то влізе чорт».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 462.