ПОЗУ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до позуби́ти; // у знач. прикм. Позублені [коси] віддали в поправку (Мирний, IV, 1955, 246).

2. у знач. прикм. Який мав зазублини, зубці. Понад рікою — позублені стіни з вузенькими прорізами, і на обвідній стіні — гармати, фальконети, гаківниці (Ільч., Козацьк. роду… 1958, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 828.