ПОЗСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Зси́пати все або багато чого-небудь. Понаньмав [понаймав Тихін] комори.., позсипав і борошно, і зерно, що привіз, та й став прислухатись, що і як у них у селі поводиться (Кв.-Осн., II, 1956, 133); Мірошник позсипав В обидва чоботи дукати, Млина покинув та й почав На всю округу панувати (Щог., Поезії, 1958, 364); Позсипала [господиня] з усіх мисок кришок, Що діти не з’їли: — Оце тобі,.. мій наймитку, Вечеря з обідом! (Укр., думи.., 1955, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 828.