ПОЗЛЯГА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. Злягти, спертися на кого-, що-небудь (про всіх або багатьох). Найманці сиділи на лавах, позлягали на борти, весла без діла лежали в кочетах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307); Дівчата позлягали на стіл (Ю. Янов., II, 1958, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 820.

Позлягати, гаємо, єте, гл. = Полягати. Спать позлегаютъ. Чуб. V. 795.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 265.