ПОЗЛОТИ́СТИЙ, а, е, рідко.
1. Те саме, що золоти́стий. Столи накрити Людвіг-пан звелів Між липами, де сутінь позлотисту Мережали тонкі узори листу (Рильський, II, 1956, 52).
2. Те саме, що позоло́чений 2. Коло дверей мисники з дорогим посудом: черлені миси й тарілки срібні, нюренберзькі позлотисті кубки, чарки та ще дещо (Гр., II, 1963, 532); На ложі царськім позлотистім Я край Дідони задрімав (Зеров, Вибр., 1966, 424); // Шитий золотом (про одяг). Слуги в барвах [лівреях] позлотистих гуляють по ринку (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 819.