ПОЗЕ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що горизонта́льний. У народному житлі ХVІІ-ХІХ ст. і дерев’яних церквах XVII-XVIII ст. чітко простежується єдність у співвідношенні основних елементів будови, як у поземних вимірах, так і у вертикальних (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 63); У просторій кімнаті панував дивний хаос світла й тіні. Майже поземні промені вечірнього сонця виривали з півсутіні строго окреслені смуги, і знайомі предмети.. втрачали свої звичні форми (Собко, Срібний корабель, 1961, 3); На весняному сонці опівдні підтає сніг, і коли вітер шалено мчить понад степом, — не рине він разом із вітром поземним потоком, а мирно лежить на землі (Тулуб, В степу.., 1964, 7).
∆ Позе́мний літ — те саме, що Бри́ючий полі́т. Здалеку долітав жорстокий гуркіт літака, що наближався до нас на низькому, поземному льоті (Коп., Навколо полум’я, 1961, 183); Ревуть мотори літаків, що йдуть на поземному льоті (Ю. Янов., II, 1954, 263).
2. рідко. Те саме, що земни́й 2. Як води гомінкі, котилися нові хвилі народних повстань на панів — весна гуркотіла грізною поземною силою (Ле, Наливайко, 1957, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 812.