ПОЗДУВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Здути все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. — А як на горбах, то вітер і зовсім сніг поздуває (Донч., VI, 1957, 227); // безос. Надворі був тріскучий мороз, з вітром. Аж потріскалася земля, з якої місцями поздувало сухий, як пісок, сніг (Грим., Кавалер.., 1955, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 811.