ПОЗДОРОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЗДОРО́ВИТИ, влю, виш; мн. поздоро́влять; док., перех.
1. Вітати когось з нагоди якої-небудь радісної, приємної події (народження, одруження, ювілею і т. ін.). [Захарко:] Василю! А йди в хату. Ну, поздоровляю тебе з сином! (Кроп., II, 1958, 150); Трудівників усіх країн Я в рік Новий поздоровляю (Рильський, III, 1961, 167); Досадно мені, що я не встиг поздоровити Юрка в день його родин (Коцюб., III, 1956, 407); Ніна Василівна поздоровила своїх вихованців. Вона сказала, що вони всі разом непогано попрацювали цей рік і тепер нехай добре відпочинуть (Коп., Подарунок, 1956, 33); // розм. Уживається при висловленні іронії, зловтіхи і т. ін. [Д. Жуан:] Сеньйоро, поздоровляю! — успіхи великі! [Анна:] В чому? [Д. Жуан:] У лицемірстві (Л. Укр., III, 1952, 392).
2. тільки док., діал. Поздоровкатися, привітатися. Ідучи на обід, Євгеній побачив Барана [прізвище] на подвір’ю [подвір’ї], як порався щось коло криниці. Він поздоровив його (Фр., VII, 1951, 259).
◊ Поздоро́в бо́же, заст. — уживається як формула: а) побажання здоров’я, добра, чого-небудь гарного. — Та як ваша рука, поздоров боже, Олексію Івановичу, то й з тисячею вправиться! — казали панки (Мирний, IV, 1955, 220); б) (кого) висловлення подяки. Я тепер (поздоров боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо сказано, пустиня, де я візьму, як потрачу, та таки і уділить декому треба хоч по аркушику (Шевч., VI, 1957, 50); в) відповіді на вітання. [Зарудний:] Здрастуйте, діду. [Ярослав:] Поздоров вас боже… (Мокр., П’єси, 1959, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 810.