ПОЗГО́НИТИ див. позганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 809.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ПОЗГО́НИТИ див. позганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 809.
Позгонити, ню, ниш, гл.
1) Согнать съ мѣста (многихъ); согнать въ одно мѣсто. Уже й овець позгонили. Мир. ХРВ. 39.
2) Взогнать (многихъ). Позгонив воли на гору.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 263.