ПОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Зігнати звідусіль в одне місце всіх або багатьох людей, багато худоби, птиці і т. ін. [Начальник штабу:] Виявляється, німці від річки до станції Колокол проклали нову дорогу.. Ось вона. Позганяли населення і будували день і ніч (Корн., II, 1955, 42); [Івасик:] Коней, татку, позганяли під одну повітку (Голов., Драми, 1958, 451); От уже й овець позгонили [хлопці] до гурту (Мирний, І, 1949, 150).
2. Прогнати звідкись, з певного місця всіх або багатьох людей, багато птахів, комах і т. ін. Позганяти граків з дерева.
3. Скинути, змести, змахнути з поверхні чого-небудь усе або багато чогось, у багатьох місцях. Вітер позганяв сніг з дороги.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 808.