ПОЗВІ́ШУВАТИСЯ, ується, док.

1. Звіситися (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара (Н.-Лев., III, 1956, 266).

2. над чим. Виступити над чимсь, нависнути (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). Над тим яром, на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так як часом замети снігу звішуються над стріхою (Н.-Лев., II, 1956, 385).

3. Низько нахилитися, перегнувшись через що-небудь (про всіх або багатьох).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 807.