Про УКРЛІТ.ORG

позводити

ПОЗВО́ДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Звести вниз усіх або багатьох. Копронідос мусив брати кожного ченця під плечі й позводив їх з сходів, а потім повів по алеї (Н.-Лев., III, 1956, 379).

2. Допомогти встати, піднятися; підвести всіх або багатьох. Попереду повезли батька.., а за ним його старшого сина Сандула, а за ним меншого сина Степана.. Позводили їх усіх трьох з возів і поприв’язували до стовпів (Н.-Лев., III, 1956, 278).

3. Спорудити, збудувати все або багато чого-небудь. Оті шпилі і куполи Багатий шляхтич не позводив. Їх світові на вічний подив Вкраїнські нуждарі звели! (Павл., Бистрина, 1959, 33).

4. Привести, зібрати з різних місць в одне всіх або багатьох. — Позводили [селяни] худобу назад в економію (Головко, II, 1957, 308).

5. Наблизити одне до одного, з’єднати одне з одним (усіх або багатьох, усе або багато чого-небудь); // Стулити краї, сторони, кінці чого-небудь. З-за дверей висунулось двоє дітей — чорні, замурзані, в якихсь ганчірках, замість сорочок, котрі вони якось соромливо позводили на грудях чорними рученятами, — бо застібок не було… (Мирний, II, 1954, 149).

◊ Позво́дити кінці́ [з кінця́ми] — те саме, що Звести́ кінці́ [з кінця́ми] (див. кіне́ць 1). Аби кінці з кінцями позводить (Номис, 1864, № 5217).

6. Привабити, спокусити всіх або багатьох. Пощо скаламутили ви [пани] наше життя, оголили й запаскудили наші гори, позводили наших дівчат..? (Хотк., II, 1966, 376).

◊ Позво́дити з ро́зуму (з ума́, з глу́зду) — те саме, що Звести́ з ро́зуму (з ума́) (всіх або багатьох) (див. зво́дити). [Молодший лікар:] Затягнув він [Камо] усіх в зачароване коло і, здається, вже справді позводив з ума… (Лев., Драми.., 1967, 44); — Сама я не бачила його, — вихопилась Вутанька, — але, кажуть, красень там такий, матрос, по хуторах всіх дівчат з ума позводив (Гончар, II, 1959, 143).

7. Підраховуючи, зробити підсумок, обчислити все або багато чого-небудь. Герман Гольдкремер.. добув величезну рахункову книжку, щоби позводити рахунки за весь тиждень (Фр., VIII, 1952, 329); Рахунків тепер не посилаю, бо ще хазяйки їх не позводили (Л. Укр., V, 1956, 262).

◊ Позво́дити раху́нки — те саме, що Звести́ раху́нки (пораху́нки) (з усіма або багатьма) (див. зво́дити). Почував [Гордій], що прийде той час, коли мусить зробитися все. Він знав, що сей час прийде. Знав це ще тоді, як утопилась Орися. І тепер він прийшов. У всякому разі треба позводити рахунки (Гр., II, 1963, 156).

8. Винищити, згубити всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь. — На біса Щук пускаєш, пане-брате? — Озвавсь сусід, — ось потривай! Ти гірше тільки тим нашкодиш — Усіх Лящів позводиш: їх Щуки. заїдять… (Гл., Вибр., 1957, 79); — А тепер і бур’ян позводимо, щоб хто не дознався (Мирний, І, 1954, 247); // Занапастити всіх або багатьох, змарнувати все або багато чого-небудь. Що ті чвари, а що княжі січі Позводили життя чоловіче!.. (Мирний, V, 1955, 266).

◊ Позво́дити з хазя́йства (з хлі́ба) — те саме, що Звести́ з хазя́йства (з хлі́ба) (всіх або багатьох) (див. зво́дити); Позво́дити на той світ — те саме, що Звести́ з сві́ту (всіх або багатьох) (див. світ). Позводила [Пріська] на той світ аж трьох мужиків (Кв.-Осн., II, 1956, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 807.

Позводити, джу, диш, гл. То-же, что и звести, но о многихъ или многомъ. Заходилась тоді смерть біля песиголовців… чисто їх позводила з світу. Драг. 2. Усе наше добро позводив. Г. Барв. 473. Зажив собі Іван спокійненько, позводивши своїх ворогів. Чуб. II. 568.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 262.

вгору