ПОЗБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позбива́ти. Ходила [Уляна] швидко, бігцем, і носки робочих черевиків завжди були позбивані (Чорн., Визвол. земля, 1950, 112); Стадницький.. бачить темні, землею пересушені ноги, покалічені пальці, позбивані нігті (Стельмах, І, 1962, 628); Вози за возами тяглися улицею довженним рядом, обладовані трунами, наборзі позбиваними з неструганих дощок (Фр., V, 1951, 193); // позби́вано, безос. присудк. сл. У кров позбивано коліна [у пастуха] (Сос., І, 1957, 347); Школярські парти.. позбивано тепер гвіздками й клинцями (Гр., І, 1963, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 803.