ПОЗАЧИ́НЮВАНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до позачи́нювати. Віконниці в будинках були щільно позачинювані (Кучер, Чорноморці, 1956, 390); // у знач. прикм. Прийде [Катря] до Чайченкової хати, подивиться на двері позачинювані, на втихлий двір, постоїть та й додому вертається… (Вовчок, І, 1955, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 801.