ПОЗАПИ́НАНИЙ а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позапина́ти. Шатро всередині було позапинане килимами (Н.-Лев., III, 1956, 275); Тютюновий дим заволікав усе навколо, збільшуючи морок кімнати, до якої і без того ледве пробивалося світло із кількох цілих шибок, позабиваних дошками та позапинаних ганчір’ям вікон (Досв., Вибр., 1959, 174); // позапи́нано, безос. присудк. сл. В хаті світиться, вікна позапинано смугастими завісками (Ле, Історія радості, 1947, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 793.