ПОЗАМІ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позаміта́ти. В ярузі, над позамітаними снігом хатами, піднімаються сиві стовпи диму (Вирган, В розп. літа, 1959, 293); // позамі́тано, безос. присудк. сл. На обійстю було чисто й позамітано, як на току (Кобр., Вибр., 1954, 151); У кімнаті було чисто позамітано (Ков., Світ.., 1960, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 792.